top of page

Навчання до і після

Мені здається, що до своєї мети я прямую зі швидкістю равлика. Але якщо подивитися, скільки усього зроблено, прочитано почуто усього за декілька місяців, то розумію, що мчуся зі швидкістю пристойної автівки.

В 1991 році було усе по-іншому. Я пішла у навчальний заклад, який мені обрала мама. Я не розуміла, ані того, що мені кажуть викладачі, ані того, навіщо мені це все потрібно.

У 2002 році керівництво запропонувало мені навчання. Було зрозуміло, про що мені розповідають, але я так само не розуміла, навіщо мені це навчання.

Потім була аспірантура. Робота над дисертацією дала можливість зрозуміти, що мені насправді цікаво (і це ніяк не стосувалося теми дисертації). Дисертацію я дописала, але не захистила. Саме тоді я пішла з державного сектору, оскільки державний сектор не давав можливості прогодувати навіть себе. Захист дисертації обіцяв бути дорогим. Я не бачила, як можна повернути цю інвестицію, працюючи в науці чи освіті. Бізнес вимагав бути постійно на робочому місці. Витрачати декілька днів на тиждень під кабінетом наших поважних освітян я не могла. Жодного разу не пошкодувала ані про час, який витратила на дисертацію, ані про те, що відмовилася від захисту.

У 2016-2017 рр. я працювала з вимушеними переселенцями. Багато з них казали про те, що війна дала їм можливість зробити те, на що не наважувалися раніше. Саме переїзд на нове місце позбавив цих людей тих стримуючих факторів, які не дають рухатися вперед та вгору. Саме війна нагадала про те, що життя у нас одне.

У 2022 році я занурилася у навчання, яке обрала сама. Мені цікаво. Мені подобається, як це навчання накладається на мій досвід.

Цікаво, як би склалося життя, якби у 1991 році я пішла у той навчальний заклад, який обрала сама?



1 перегляд0 коментарів

Comments


bottom of page